Голос вічної пам'яті

Літня тиша довкола стояла –
Це тринадцяте липня було,
І ще жодна людина не знала,
Що ось-ось запалає село.
Прокидалося уранці Копище,
Закружляв понад хатами птах,
А фашист підступав усе ближче
Пробирався по ближніх лісах.
День липневий у росах умився,
Ніби він готувався до жнив,
Та ворожий літак появився,
До землі колоски прихилив
Запалали жита в ріднім полі,
Обнялася із сонцем зоря.
 Понад Убортю – стогін і болі…
 Українське село помира…..
                                           Ольга Пилипчук


Трагедія в селі Копище
День 13 липня є особливим і значущим у долі кожного жителя чи уродженця поліського глибинного села Копище - це день всезагальної скорботи.
Копище — одна з найбільших ран не тільки нашого краю, але й всієї України.
        До війни в Копищах було 570 дворів, проживало  3 тис. чоловік. Село – це єдина велика родина, пов’язана сімейними зв’язками – батьки, діти, свати, онуки, правнуки, куми і т.д. Жили всі дружно і працювали завзято, допомагаючи один одному у труднощах, разом радіючи успіхам. Землероби з  діда- прадіда  орали, сіяли, вирощували хліб, картоплю, коноплю, розводили коней, корів, свиней, врожай збирали, одружувалися, дітей народжували.
         В Копищах  майже всі сім’ї мають більше трьох дітей, а у перед воєнні роки більше семи. Любили життя, шанували батьків, любили дітей і сім’ї. Разом працювали, разом і свята відзначали. Були незалежні, волелюбні і співучі жителі.
        Трагедія, якої не може осягнути розум, сприйняти серце, сталася 13 липня 1943 року. Це була найбільша за масштабами, найбездушніша, найцинічніша по відношенню до людей акція в Олевському районі, Житомирській області.
        13 липня 1943 року на світанку о 3-ій годині сталася трагедія. Того дня фашистські кати безжально знищили все село, а це – сотні дворів. Спалили заживо 2887 чоловік, в тому числі 1347 дітей.
        Людська пам’ять глибока і вічна, вона зберігає в собі все пережите людством. І чим далі в часовому вимірі відходить у минуле епоха війни - тим глибше і болючіше вона відлунює в серцях людей, які пройшли через те страшне горнило сорокових. Війна житиме у душах людських, доки жива їхня пам’ять.
Пам'ятник загиблим 
Архівні документи говорять так:
     «Захопивши с.Копище, Олевського району, німці аби заманити населення в село гарантували, що нікого не  чіпатимуть. Крім цього, вони ще пообіцяли видати сіль. Коли люди повернулись в село, то німці оточили його й розпочали розправу. Було вбито, замучено, утоплено й спалено 2887 чоловік.
        Серед загиблих жителів с. Копище – Чернуха Софія. Вона під час розправи народила дитину і відповзла в город. Німці знайшли її і вбили з  дитиною.
На її трупі виявлено 25 ран, а на трупі  дитини 5 ран.
       Чернуха Максим Федорович побитий шомполами, а потім утоплений у річці Уборть, його дочка Юхима 24-х років з двома дітьми 4 років поколота шомполами і спалена в курені.
        Вознюк Орина з чотирма дітьми спалена живцем. З жителів села Копище  врятувались лише одиниці.
        Параска Офітівна Бондарчук  -  очевидець страшної трагедії, жителька села розповідала: «Били мене прикладом, штовхали у хлів Федора Чернухи, де стогнали діти, діди, бабусі, жінки. Стріляли, а я втекла з донькою Катею на руках. Дитя мовчало, а я простоволоса – у жито. Страшний вигляд, мабуть, мала, бо один фашист був на коні і відсахнувся. Я йшла на нього, а він відступав, а потім заговорив: « Утікай у жито, бо другий уб’є». На жито казав «жичо», на себе – комуніст. Я в жито, а там бочки з – під огірків, сиділа там, він не видав. Ой не вірю, що жива. Стільки загинуло».
      Згадувала Параска Комаревич:
 «Багато тоді цвіту вибили гицелі. Діти, збагнувши все, вже не йшли до рук, утікали. Тоді, аби вони не розбіглися, вони перестали їх убивати. Натомість почали відбирати хлопчиків і дівчаток поокремо, ставити у гурти подальше від вогню, що його малі жахалися, як і куль. Потім відвели дітей на вигін, хай, мовляв, пограються. Коли ж дітей назбирали побільше, то ставили їх рядочками, як ото роблять для фотографування. Потім усіх з автоматів і кулеметів розстріляли»
      …Спливають роки, наче в Уборті вода. Багато років минуло з того трагічного незабутнього дня. Багато чого змінилося в селі. Вже немає в живих всіх тих, хто вижив, пережив ті страшні часи. Хто відроджував з попелища село. Кого забрала старість, воєнні рани.
           У Копищах мешкають діти, онуки і правнуки  тих, кому не судилося дожити до світлого Дня Перемоги, кого вже немає поруч з нами. Відходять у вічність ветерани, очевидці тих подій, але людська пам’ять залишається вічною, передається із покоління в покоління.
Ти палаєш у кожному серці, Копище,
розгораєшся в пам’яті знов,
хоч давно на  твоїм попелищі
шумить  жито і квітне  любов.
Ти несеш  на плечах  свою ношу
і глядиш  в небеса голубі,
ідуть люди, неначе  на прощу
і вклоняються в пояс  тобі.
Розкажу  всьому світу про тебе,
про страждале поліське село,
про твоє синьоокеє небо,
яке зорями знов зацвіло.

Коментарі

  1. Жахлива подія. А скільки таких сіл було знищено фашистами по Україні? Просто жах! Дай Бог, щоб подібне ніколи не повторювалось.

    ВідповістиВидалити
  2. Галина Козаченко15 липня 2012 р. о 10:28

    Память,память за собою позови
    В те далекие, промчавшиеся дни
    Ты друзей моих ушедших оживи,
    А друзьям живущим молодость продли!

    Память, память, ты же можешь ты должна
    На мгновенье эти стрелки повернуть...
    Я хочу не просто вспомнить имена
    Я хочу в своим друзьям в глаза взглянуть...
    Память..

    Посмотреть в глаза - и глаз не отвести,
    Уставать шагать - и снова уставать,
    Дай мне волю до конца тебя нести,
    Дай мне силы ничего не забывать!
    (Р. Рождественский)

    ВідповістиВидалити
  3. Ми і наші діти завжди повинні пам'ятати ті страхіття, які були під час ВВв, та дякувати учасникам війни, що здобули для нас Перемогу. Світла пам'ять усім загиблим у с.Копище.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Ви хочете залишити коментар, але не знаєте, ЯК? Дуже просто!
- Натисніть на стрілку поруч з віконцем Підпис коментар.
- Виберіть Ім'я / URL. (Ніхто не любить анонімів!)
- Наберіть своє ім'я, URL рядок можете залишити порожнім.
- Натисніть Продовжити
- У віконці коментаря напишіть те, що хотіли і натисніть "Надіслати коментар"! Дякуємо!

Популярні дописи з цього блогу

Конкурс читців польської поезії

Рідна мова – оберіг народу