Бібліовіконце Олевщини

8 травня, у День памʼяті та примирення, українці вшановують тих, хто у Другій світовій війні боровся з нацизмом та переміг його, а також усіх жертв тієї війни. Друга світова війна, яка тривала з 1939 до 1945 року, була одним із найкривавіших та найбільших збройних конфліктів в історії людства. Участь у ній брали понад 60 держав. Бойовими діями були охоплені Європа та Східна Азія, Африка й Близький Схід, Атлантика і Тихий океан. Загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Україна була одним з основних полів битв Другої світової війни, і простором, де тоталітарні режими – нацистський і радянський – вчиняли масові злочини. Цього року Україна вдруге відзначає День пам’яті та примирення в умовах повномасштабної збройної агресії Росії. Сучасна війна також супроводжується жахливими воєнними злочинами з боку російської армії та політично-військового керівництва РФ.   Наша боротьба триває щоденно від 2014 року, і ми неодмінно переможемо, бо захищаємо рідну землю, боронимо своє право вільно о...

  Український Голодомор для наших співвітчизників тривалий час залишався «білою плямою». Сталінський режим вирішив стратити Україну. Стратити як уособлення всього, що ненавидів диктатор – свободи, самодостатності, культурної унікальності. Вбивство цілого народу без війни у мирний час мало залякати інших, засвідчити всемогутність і безкарність «вождя народів». Та Голодомор не зламав України. Цього року ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців знову застосовують геноцидні практики. У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. Пам’ятаємо злочин сталінського геноциду та його жертв. Єднаємося, тому що єдність є запорукою нашої перемоги. Тому ми вистоїмо й переможемо. Напередодні Дня вшанування пам'яті жертв голодоморів пропонуємо вам підбірку художньої літерат...

  Щороку у четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932–1933 років. Цьогоріч – це 27 листопада . Олевська центральна міська бібліотека    приєднується до вшанування пам’яті жертв Голодомору. Пропонуємо до вашої уваги відеоприсвяту жервам геноциду українського народу. Про це ніколи й нікому не потрібно забувати.

 Голодомор у спогадах очевидців. Згадує Гончар Іван Юхимович, 1934 року народження, с. Андріївка Олевського району.

 Щороку 22 вересня вся наша держава відзначає День партизанської слави. Цей день є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику Перемогу, відновлення історичної справедливості щодо визнання масової участі українського народу у визольній боротьбі проти гітлерівської навали. Олевщина в роки війни була суцільним партизанським краєм. Кожний третій житель Олевщини перебував у партизанах або допомагав їм.  Під час партизанських рейдів та походів було здійсено багато немеркнучих подвигів. Великий вклад у справу розгрому ворога зробили й чисельні підпільні групи. Їх боротьба наблизила світлий День Перемоги. 22 вересня працівники Олевської центральної міської бібліотеки провели урок пам'яті  "Партизанськм стежками України" для учнів професйного ліцею, присвячений дню партизанської слави.  Пам'ять про війну, її сувора правда залишається з нами як найбільший за силою духу приклад мужності, патріотизму, важкої ратної праці і вічної скорботи за тими, хто пок...

  Все далі й далі віддаляються від нас роки Другої Світової війни, роки неймовірних випробувань і страшних втрат, вандалізму, варварства і людських страждань. 76 років минуло після закінчення Другої Світової війни. Для історії це незначний проміжок часу, а для людства - історія трьох поколінь. Для всіх нас війна - вічно у незгасній пам'яті. Адже пам'ять - частина духовного життя народу, його найсвятіша істина. Той, хто пам'ятає, завжди сильніший, бо озброєний досвідом минулого. Досвідом боротьби і подолання труднощів, самозречення і відданності, мужності і непокори.

  Презентація книги Ольги Пилипчук  "Відголосся Чорнобильських дзвонів", присвяченої 35-ій річниці з дня техногенної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, яка сталася 26 квітня 1986 року.

 ...35 років життя віддаляють нас від вибуху на Чорнобильській АЕС. Ця страшна трагедія й досі стукає в наші серця і тривожить пам'ять людей. Минають роки, віддаляючись від того страшного лиха, яке випало на долю нашого народу, забрало незліченне число людей та ще не одне покоління буде відчувати на собі цей відбиток тієї весни 1986 року.

 Будь-яка війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям. В народну пам’ять глибоко врізалася неоголошена афганська війна, яка тривала 9 років 1 місяць і 19 днів, її відгомін ми відчуваємо й досі. Вона чорним смерчем пронеслася над просторами України, зачепила переважно  прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.  Олевщина не дочекалася шістьох своїх синів. 

29 січня 1918 року біля станції Крути в Чернігівській області студенти вступили у нерівний бій з більшовицькою ордою та полягли смертю хоробрих за Українську Народну Республіку. 35 студентів і учнів гімназії забрали більшовики в полон, їх довго жорстоко катували. Це ж були діти. Їх поставили чотирикутником - і зачали страсті ...З нелюдською люттю їх били прикладами, нагаями і просто кулаками.Били червоноармійці, били чекісти, комісари.      

28 листопада – день пам’ яті жертв го лодомору та політичних репресій. Листопад – грудень 1932 року – це час переводу Москвою голоду у голодомор.          Як і по всій Україні, на Олевщині розпочався жахливий відлік часу – часу до голодної смерті. По неповних даних, кількість загиблих в Олевському районі складає 309 чоловік. Найбільше голод охопив такі села як Кам’ янка, Радовель, Білокоровичі, Юрово, Копище, Зольню, Комсомольськ.

У день пам’яті та примирення - 8 травня в Олевському РБК відбувся захід за участю голови РДА Невмержицького В.І. , міського голови Повара А.В., заступника голови РДА Рудой С.В., заступника голови районної ради Халімончука Ю.В. громадськості району. До слова були запрошені голова РДА Невмержицький В.І., міський голова Повар А.В. та представники чотирьох поколінь : ветеран Другої світової війни Іваненко А.М., учасник бойових дій в Афганістані Казюк О.В., учасник АТО, який отримав поранення Дорошенко І.М. та учень 9 класу Олевської гімназії Охримчук Микола.

Земле моя, неповторна, єдина, Ріки, ліси і поля. Живемо вічно моя Україна, Кров’ю полита земля.  Там, де від рук недовірка-ординця Впав серед поля козак, Виросла квітка – чарівна жар-птиця, Квітка, що названа мак. Кованим чоботом неньку топтала Чорна фашистська чума, Цвітом своїм Україна повстала –  Нечисті і сліду нема! Україна – рідна, зболена, згорьована та посивіла від втрати своїх синів та дочок – мати. Голодомори, Чорнобиль, війни… За цими страшними сторінками історії – сотні тисяч полеглих українців, які живуть і вічно житимуть у нашій пам’яті.

У нескінченому плині історії тільки час відокремлює головне від другорядного, дріб’язкового, загальнолюдське від особистого. Для учасників другої світової війни головним стало все – страх смерті, благородний гнів, лихоліття тяжких випробувань і безмежна радість перемоги. Перемога над нацистською Німеччиною стала подією планетарного значення. Для України, котра стала заложницею злочинного політичного фарсу, що його розігрували Сталін і Гітлер напередодні і в початковій фазі війни, вона коштувала надто дорого. Її територія перетворилася на один із головних плацдармів жорстоких боїв. Мільйони синів і дочок України заплатили за Перемогу найдорожчим – своїм життям.

  Рік тому Україна стала іншою. Розпочався громадянський рух за європейське майбутнє  України, який переріс у масштабну Національну Революцію Гідності. І влада вирішила піти на силове придушення мітингу, окропивши Майдан кров’ю.  30 листопада 2013 року у передсвітанковій тиші в Михайлівському соборі пролунали дзвони, які скликали киян на допомогу Майдану. Беркутівці, оточивши мітингуючих з усіх боків, били їх гумовими палицями. Згуртувавшись під стелею Майдану, студенти співали гімн України. Разом з ними співав хор Ангелів, а із зорею свободи на бруківку скрапували краплі юнацької крові. Та, не зважаючи  на це криваве побоїще, дзвінкоголосе відлуння «Ще не вмерла України…» котилось над Майданом, розливалося над величним градом-Києвом і летіло понад  усією Україною – від Заходу до Сходу. У них стріляли, а вони йшли вперед.

29 січня в Україні відзначають День пам’яті Героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтовики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота(до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала. 29 січня було вбито останнього з трьохсот крутійських героїв. Більшовицькі кати заборонили місцевим селянам поховати за християнським обрядом тіла захисників Києва, залишивши їх на засніженому полі.

Чи можливо?  Чи таке можливо?  Чи колись повірить чоловік,  Що багаті українські ниви  Народили 33-й рік?  Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ усвідомить своє минуле. Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах : у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І якщо сьогодні не зробити висновків, історія може повторитися. Отож озирнімося, щоб покаятись. А головне – щоб зрозуміти. 22 листопада в читальному залі Олевської центральної бібліотеки для учнів професійно-технічного училища №10 була проведена година скорботи «Над білим янголом скорботи незгасний духу смолоскип».

Велика Перемога ... Подвиг народу не забудеться ... Коли всі, від малого до великого встали на захист Батьківщини ... Неможливо забути про ті роки війни, що каленим залізом прокотилися по долях і душам кожної родини нашої Батьківщини і братських народів ... Честь, вірність, гідність, любов до Батьківщини ... Любов ... тоді вона мала особливий смак ...... Адже, багато йшли тоді на фронт, не знаючи чи повернуться вони живими до своїх коханих ... у свої сім'ї ... до своїх матерів ... Ті, хто залишався в тилу, теж могли загинути ... від голоду ... від снарядів ... Народ, що встав як одна людина, за життя, за любов, за Батьківщину ... бився до останньої краплі крові, до останнього вдиху ... за мрію жити у світі без війни ... це ті самі прості, звичайні люди, які перемогли дорогою ціною в жахливій війні і визволивши свою Батьківщину і інші країни від фашизму ... Хіба ми можемо забути про їх подвиг? .. Хіба може дух народу, багатонаціонального народу, забути це відчуття братерства, зг...

Година пам’яті до Дня Чорнобильської трагедії Чорною плямою стала на нашій блакитній  планеті Чорнобильська катастрофа. 27 років пройшло з тих пір. 27 років смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, поля і ліси. І 27 років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає, не на добро це, не на життя. Горем і болем увійшов  27 років тому в наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей на «до» і «після» Пізно вночі, коли й  сама весна притихла від колискової синьоокого Полісся, заревом вирвався з обіймів пітьми вогонь, що світився зовсім неприродно. Сповиту материнськими обіймами тишу пройняв вибух . Неначе збулись пророчі слова святого Івана Богослова, наведені у кінці Вічної Книги: «… велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. А ймення зорі тій Полин…» Першими жертвами катастрофи стали атомники й пожежники, які були у той час на змінах. Тяжка праця й подвиг, горе й звитяга – все змішалось у пекельному вогні я...

Літня тиша довкола стояла – Це тринадцяте липня було, І ще жодна людина не знала, Що ось-ось запалає село. Прокидалося уранці Копище, Закружляв понад хатами птах, А фашист підступав усе ближче Пробирався по ближніх лісах. День липневий у росах умився, Ніби він готувався до жнив, Та ворожий літак появився, До землі колоски прихилив Запалали жита в ріднім полі, Обнялася із сонцем зоря.  Понад Убортю – стогін і болі…  Українське село помира…..                                            Ольга Пилипчук