І біль, і пам’ять, і тривога

Ох доле… Доле праведна моя…
Чому так густо полини розлито?
Чи оживе обпалена земля?
Чи заколоситься у полі жито?
О. Пилипчук

   Чорною плямою та найбільшою техногенною аварією в історії людства стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. Вона завдала Україні величезних збитків і торкнулася долі мільйонів людей. Як наслідок чорнобильської катастрофи, радіація вразила нищівною силою території України, Білорусії і Росії. Та чи не найбільшого лиха зазнали північні райони нашої області, в тому числі і Олевський. Обсяг негативних наслідків цієї трагедії дедалі чіткіше усвідомлюється з плином часу.
   Тридцять років пройшло з тих пір… Минають роки та ще не одне покоління буде відчувати на собі цей тяжкий відбиток тієї весни 1986 року.
   Серед тих, хто брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС були і олевчани. Василь Васильович Головенко за прфесією монтажник, у 1982 році монтував саме той злощасний 4-й блок. У грудні 1986 року приїхав до Чорнобиля. Основним завданням було відсікти четвертий блок від третього, отож обрізали труби, ставили заглушки. Потім монтували біля Чорнобиля станцію для миття машин, монтували котельню в Славутичі. В Чорнобилі Василь Васильович пробув два місяці, але вони залишилися в його пам’яті на все життя , нині проживає в м. Олевськ.
   Коли у 1987 р. оголосили набір до добровільної команди Житомирського облуправління автотранспору в Олевському АТП – 05039, молодий водій автобусу Кручинін Олександр Олексійович (нині вже покійний) одразу дав згоду. Олександр Олексійович був у Чорнобилі дві вахти (34 дні). Довелося побувати на могильнику – возив туди чергову бригаду. Могильник – це бетонна яма великого розміру глибиною 30 м. В неї кранами скидали спресовані трактори, автомобілі, та іншу техніку, що аж світилася від радіації.
   Працював в Олевському АТП ще один ліквідатор-чорнобилець. Це водій Марченко Олександр Зіновійович, який проживав тоді у Прип’яті. Нині він також на жаль покійний. В момент аварії він буву місті, їхнє автопідприємство відразу евакуювали в місто Тетерів. Згодом йому довелося працювати в брудній зоні, перевозити комісії, міністерства охорони здоров’я. Їздили звичайними пазами, рафіками.
   Брати Лузіни Євгеній та Володимир – в числі 25 олевчан, які в перші страшні чорнобильські дні теж боролися з бідою. Після приборкання стихії пожежниками, військовими, техніками, вертольотчиками, водіями, енергетиками до справи взялися дозиметристи. Дослідити всю прилеглу територію, заглянути в кожен куток, перевірити все навколо – ціла армія дозиметристів виконувала цю тяжку і відповідальну місію.
   За 16 місяців роботи у зоні (1987-1988 рр.) Євгену довелося побувати на всіх чотирьох постах – У Чорнобилі, Прип’яті, Зеленому Мисі та Дитятках.
   Через півроку перебування в зоні, на ліквідацію наслідків аварії добровольцем прибув у Чорнобиль брат Євгена Володимир. Як кваліфікованого газоелектрозварювальника, його призначили В ПМК – 1, що займалася прибиранням під’їзних шляхів до 4-го блоку. Згодом він став працювати на четвертому могильнику, де захоронялося все що «світило» більше 4 мкрнтг/год. Брати сьогодні проживають у м. Олевску.
   Іван Миколайович Коструба ( нині покійний) – добре знана і шанована в колективі ВАТ «Олевське автопідприємство 11846» людина. У травні-червні 1986 року – одразу після аварії на Чорнобильській атомній електростанції – Іван Миколайович у числі водіїв-вахтовиків вантажних автомобілів з Олевского району брав участь у ліквідації катастрофи ХХ століття. Бригада водіїв самоскидів, у якій він працював, займалася перевезенням шляхово-будівельних матеріалів в районі Чорнобиля, де Іван Миколайович пробув два тижні. А через рік, влітку 1987 року, Іван Миколайович у складі бригади водіїв вантажників з Ємільчинської автоколони (вона тоді підпорядковувалася Олевському АТП 11846) знову брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
   Юхим Ничипорович Рабош – старшина міліції, «Відмінник органів внутрішніх справ» - ліквідатор другої категорії аварії на Чорнобильській АЕС. Завдання міліцейських груп, які працювали по двоє діб вахтовим методом в місті Прип’яті полягало в тому, щоб забезпечити охорону громадського порядку і належний порядок евакуації населення залізничним транспортом із ураженої радіацією зони.
   Загалом Юхим Ничипорович Рабош пробув у 30-кілометровій радіаційній зоні близько місяця. Спочатку – з 5 по 10 травня 1986 року, а потім ще – у серпні цього ж року – півтора тижня ніс удвічі напружену і небезпечну свою міліцейську службу.
   Сьогодні на території Олевського району проживає 42 100 чоловік, з них 34 800 чоловік мають статус постраждалих. Безпосередньо приймали участь в ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи і отримали статус ліквідатора 208 осіб, на жаль значна частина з них уже відійшла у вічність. Про кожного можна писати окремий нарис. Кожним із них мають право пишатися сини, дочки, внуки, бо кожен ліквідатор з честю пройшов випробування на мужність і стійкість, у складних обставинах залишився, перш за все, людиною.


   21 квітня в читальному залі Олевської районної бібліотеки відбувся вечір пам’яті «Чорнобиль – це трагедія віків, її ні словом, ні пером не передати», на якому були присутні працівники культури та учні професійно-технічного ліцею. Під час заходу відбулася презентація нової книги Ольги Андріївни Пилипчук «Відлуння Зорі Полин», яка була приурочена до 30- ої річниці з дня техногенної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. До книги увійшли поетичні та прозові твори, які присвячені трагічній долі людей: героям- вогнеборцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, тисячам відірваних від рідної землі – вимушеним переселенцям, які розсіялися світами.

   Наш святий обов’язок пам’ятати про кожного, чию долю обпік чорнобильський вогонь.
   Поклонімося їм!



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Конкурс читців польської поезії

Рідна мова – оберіг народу