І біль, і пам’ять, і тривога
Ох доле… Доле праведна моя…
Чому так густо полини розлито?
Чи оживе обпалена земля?
Чи заколоситься у полі жито?
О. Пилипчук
Чорною плямою та найбільшою техногенною аварією в історії людства стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. Вона завдала Україні величезних збитків і торкнулася долі мільйонів людей. Як наслідок чорнобильської катастрофи, радіація вразила нищівною силою території України, Білорусії і Росії. Та чи не найбільшого лиха зазнали північні райони нашої області, в тому числі і Олевський. Обсяг негативних наслідків цієї трагедії дедалі чіткіше усвідомлюється з плином часу.
Тридцять років пройшло з тих пір… Минають роки та ще не одне покоління буде відчувати на собі цей тяжкий відбиток тієї весни 1986 року.
Серед тих, хто брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС були і олевчани. Василь Васильович Головенко за прфесією монтажник, у 1982 році монтував саме той злощасний 4-й блок. У грудні 1986 року приїхав до Чорнобиля. Основним завданням було відсікти четвертий блок від третього, отож обрізали труби, ставили заглушки. Потім монтували біля Чорнобиля станцію для миття машин, монтували котельню в Славутичі. В Чорнобилі Василь Васильович пробув два місяці, але вони залишилися в його пам’яті на все життя , нині проживає в м. Олевськ.
Коли у 1987 р. оголосили набір до добровільної команди Житомирського облуправління автотранспору в Олевському АТП – 05039, молодий водій автобусу Кручинін Олександр Олексійович (нині вже покійний) одразу дав згоду. Олександр Олексійович був у Чорнобилі дві вахти (34 дні). Довелося побувати на могильнику – возив туди чергову бригаду. Могильник – це бетонна яма великого розміру глибиною 30 м. В неї кранами скидали спресовані трактори, автомобілі, та іншу техніку, що аж світилася від радіації.
Працював в Олевському АТП ще один ліквідатор-чорнобилець. Це водій Марченко Олександр Зіновійович, який проживав тоді у Прип’яті. Нині він також на жаль покійний. В момент аварії він буву місті, їхнє автопідприємство відразу евакуювали в місто Тетерів. Згодом йому довелося працювати в брудній зоні, перевозити комісії, міністерства охорони здоров’я. Їздили звичайними пазами, рафіками.
Брати Лузіни Євгеній та Володимир – в числі 25 олевчан, які в перші страшні чорнобильські дні теж боролися з бідою. Після приборкання стихії пожежниками, військовими, техніками, вертольотчиками, водіями, енергетиками до справи взялися дозиметристи. Дослідити всю прилеглу територію, заглянути в кожен куток, перевірити все навколо – ціла армія дозиметристів виконувала цю тяжку і відповідальну місію.
За 16 місяців роботи у зоні (1987-1988 рр.) Євгену довелося побувати на всіх чотирьох постах – У Чорнобилі, Прип’яті, Зеленому Мисі та Дитятках.
Через півроку перебування в зоні, на ліквідацію наслідків аварії добровольцем прибув у Чорнобиль брат Євгена Володимир. Як кваліфікованого газоелектрозварювальника, його призначили В ПМК – 1, що займалася прибиранням під’їзних шляхів до 4-го блоку. Згодом він став працювати на четвертому могильнику, де захоронялося все що «світило» більше 4 мкрнтг/год. Брати сьогодні проживають у м. Олевску.
Іван Миколайович Коструба ( нині покійний) – добре знана і шанована в колективі ВАТ «Олевське автопідприємство 11846» людина. У травні-червні 1986 року – одразу після аварії на Чорнобильській атомній електростанції – Іван Миколайович у числі водіїв-вахтовиків вантажних автомобілів з Олевского району брав участь у ліквідації катастрофи ХХ століття. Бригада водіїв самоскидів, у якій він працював, займалася перевезенням шляхово-будівельних матеріалів в районі Чорнобиля, де Іван Миколайович пробув два тижні. А через рік, влітку 1987 року, Іван Миколайович у складі бригади водіїв вантажників з Ємільчинської автоколони (вона тоді підпорядковувалася Олевському АТП 11846) знову брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Юхим Ничипорович Рабош – старшина міліції, «Відмінник органів внутрішніх справ» - ліквідатор другої категорії аварії на Чорнобильській АЕС. Завдання міліцейських груп, які працювали по двоє діб вахтовим методом в місті Прип’яті полягало в тому, щоб забезпечити охорону громадського порядку і належний порядок евакуації населення залізничним транспортом із ураженої радіацією зони.
Загалом Юхим Ничипорович Рабош пробув у 30-кілометровій радіаційній зоні близько місяця. Спочатку – з 5 по 10 травня 1986 року, а потім ще – у серпні цього ж року – півтора тижня ніс удвічі напружену і небезпечну свою міліцейську службу.
Сьогодні на території Олевського району проживає 42 100 чоловік, з них 34 800 чоловік мають статус постраждалих. Безпосередньо приймали участь в ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи і отримали статус ліквідатора 208 осіб, на жаль значна частина з них уже відійшла у вічність. Про кожного можна писати окремий нарис. Кожним із них мають право пишатися сини, дочки, внуки, бо кожен ліквідатор з честю пройшов випробування на мужність і стійкість, у складних обставинах залишився, перш за все, людиною.
21 квітня в читальному залі Олевської районної бібліотеки відбувся вечір пам’яті «Чорнобиль – це трагедія віків, її ні словом, ні пером не передати», на якому були присутні працівники культури та учні професійно-технічного ліцею. Під час заходу відбулася презентація нової книги Ольги Андріївни Пилипчук «Відлуння Зорі Полин», яка була приурочена до 30- ої річниці з дня техногенної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. До книги увійшли поетичні та прозові твори, які присвячені трагічній долі людей: героям- вогнеборцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, тисячам відірваних від рідної землі – вимушеним переселенцям, які розсіялися світами.
Наш святий обов’язок пам’ятати про кожного, чию долю обпік чорнобильський вогонь.
Поклонімося їм!
Через півроку перебування в зоні, на ліквідацію наслідків аварії добровольцем прибув у Чорнобиль брат Євгена Володимир. Як кваліфікованого газоелектрозварювальника, його призначили В ПМК – 1, що займалася прибиранням під’їзних шляхів до 4-го блоку. Згодом він став працювати на четвертому могильнику, де захоронялося все що «світило» більше 4 мкрнтг/год. Брати сьогодні проживають у м. Олевску.
Іван Миколайович Коструба ( нині покійний) – добре знана і шанована в колективі ВАТ «Олевське автопідприємство 11846» людина. У травні-червні 1986 року – одразу після аварії на Чорнобильській атомній електростанції – Іван Миколайович у числі водіїв-вахтовиків вантажних автомобілів з Олевского району брав участь у ліквідації катастрофи ХХ століття. Бригада водіїв самоскидів, у якій він працював, займалася перевезенням шляхово-будівельних матеріалів в районі Чорнобиля, де Іван Миколайович пробув два тижні. А через рік, влітку 1987 року, Іван Миколайович у складі бригади водіїв вантажників з Ємільчинської автоколони (вона тоді підпорядковувалася Олевському АТП 11846) знову брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Юхим Ничипорович Рабош – старшина міліції, «Відмінник органів внутрішніх справ» - ліквідатор другої категорії аварії на Чорнобильській АЕС. Завдання міліцейських груп, які працювали по двоє діб вахтовим методом в місті Прип’яті полягало в тому, щоб забезпечити охорону громадського порядку і належний порядок евакуації населення залізничним транспортом із ураженої радіацією зони.
Загалом Юхим Ничипорович Рабош пробув у 30-кілометровій радіаційній зоні близько місяця. Спочатку – з 5 по 10 травня 1986 року, а потім ще – у серпні цього ж року – півтора тижня ніс удвічі напружену і небезпечну свою міліцейську службу.
Сьогодні на території Олевського району проживає 42 100 чоловік, з них 34 800 чоловік мають статус постраждалих. Безпосередньо приймали участь в ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи і отримали статус ліквідатора 208 осіб, на жаль значна частина з них уже відійшла у вічність. Про кожного можна писати окремий нарис. Кожним із них мають право пишатися сини, дочки, внуки, бо кожен ліквідатор з честю пройшов випробування на мужність і стійкість, у складних обставинах залишився, перш за все, людиною.
21 квітня в читальному залі Олевської районної бібліотеки відбувся вечір пам’яті «Чорнобиль – це трагедія віків, її ні словом, ні пером не передати», на якому були присутні працівники культури та учні професійно-технічного ліцею. Під час заходу відбулася презентація нової книги Ольги Андріївни Пилипчук «Відлуння Зорі Полин», яка була приурочена до 30- ої річниці з дня техногенної катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. До книги увійшли поетичні та прозові твори, які присвячені трагічній долі людей: героям- вогнеборцям, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, тисячам відірваних від рідної землі – вимушеним переселенцям, які розсіялися світами.
Наш святий обов’язок пам’ятати про кожного, чию долю обпік чорнобильський вогонь.
Поклонімося їм!
Коментарі
Дописати коментар
Ви хочете залишити коментар, але не знаєте, ЯК? Дуже просто!
- Натисніть на стрілку поруч з віконцем Підпис коментар.
- Виберіть Ім'я / URL. (Ніхто не любить анонімів!)
- Наберіть своє ім'я, URL рядок можете залишити порожнім.
- Натисніть Продовжити
- У віконці коментаря напишіть те, що хотіли і натисніть "Надіслати коментар"! Дякуємо!