Рідна мова – оберіг народу

 В’ються  долі, мов стежини в полі…

На святі Дня села Варварівка у липні ц.р. помітно виділялись дві жінки у національному вбранні: вони упорядковували експонати виставок, слідкували за ходом сценарію, турбувались  про вручення призів переможцям конкурсів. Відчувалось, що працюють вони злагоджено, розуміючи і підтримуючи одна одну, маючи повну довіру від сільського голови. В одну із миттєвостей свята  вони опинилася поряд і редакційний фотоапарат зафіксував їх разом: сільського бібліотекаря  Ольгу Патюк та завідуючу клубом Ларису Давидюк. Захотілося більше дізнатися про них…

Ольга Патюк народилася 1 січня 1949 року у селі Замисловичі в родині колгоспниці Ганни та учасника війни, інваліда І-ї групи Федора Бабичів. Повоєнне життя поліщуків було сповнене труднощів відбудовчого періоду, а для Олі виявилося набагато складнішим, бо вчитися ходити і радіти життю довелося двічі: в дитинстві травма хребта прикувала її до ліжка на півтора року, і вчитися ходити у сім років їй довелося по-новому.  У зв’язку із хворобою у школу дівчина пішла на два роки пізніше своїх однолітків, але тяглася до знань і вчилася, в основному, на «відмінно». Дванадцятирічною Оля залишилася без батька, і матері довелося одній виховувати трьох дітей, тому вже після 8-го класу дівчина пізнала нелегкий хліб колгоспної праці. Працюючи дояркою, продовжила навчання у вечірній школі, здобула середню освіту, потім закінчила культосвітнє училище і у 1970 році прийшла працювати бібліотекарем у рідне село.

Через два роки після заміжжя, у 1973 році, Ольга Адамівна переїхала в село Сущани, де 13 років відпрацювала в сільській бібліотеці. У 1986 році стежина долі привела її у Рудню-Бистру, де вона продовжила займатися улюбленою справою – прищеплювати інтерес до книжки у сільських читачів. Так на все життя доля пов’язала її з бібліотечною справою – й до цього часу Ольга Патюк працює бібліотекарем у сусідній Варварівці. Останні 16 років вженемає поряд чоловіка, але відчути самотність не дають улюблені діти – Оксана, Наталія,  Адам та семеро онуків, а також – активна участь у житті села, бажання й далі приносити користь людям.

Лариса Давидюк родом з іншого поліського села – Рудні-Комсомольської, де вона з’явилась на світ 1 лютого 1961 року.  З 1968 по 1978 рік навчалась в Олевській школі №3, після її закінчення поступила в Радомишльське ПТУ, де освоїла спеціальність бухгалтера. Перші трудові навички вона здобула на Олевській автобазі на посаді економіста. Поглибивши свої знання з обраної спеціальності бухгалтера у Чернівецькому кооперативному технікумі, Лариса Миколаївна працювала ста-тистиком на Олевському овочесушильному заводі, згодом – 11 років економістом в Олевському СПМК-7, а з 1995 по 2006 рік – експедитором Руднє-Бистрянської сіль-ської ради. Лариса Миколаївна добре грає на баяні, любить і вміє співати, саме тому й знайшла собі роботу по душі – з 2006 року працює завідувачкою Варварівського сільського клубу. Її відрада – двоє дітей – син Олександр, дочка Юлія та троє онуків.

Ось такі різні і, водночас,  схожі долі двох жінок-трудів-ниць, які, зберігаючи в серці любов до родини, дітей, турбуючись про їх виховання, значну частку тепла своєї душі віддавали і віддають улюбленій роботі, намагаючись бути корисними лю-дям, сільській громаді, рідному Поліссю.

З газети «Незалежна»