Скорботною пам’яттю горить свіча

В історії українського народу є трагічні сторінки, що примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор. 2006 року Верховна Рада України офіційно визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Через брак достовірних демографічних даних того періоду чисельність втрат серед українців оцінюють дуже по-різному : від 1,8 до 7,5 і навіть 10 млн. Однак більшість фахівців нині сходяться на думці, що прямих жертв Голоду було 3 – 3,5 мільйони. Найбільше українців загнули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була у складі УРСР. Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малгкольм Магерідж у грудні 1933 року. Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни. Саме слово «Голодомор» уперше з’явилося у друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році в Україні дозволили публікацію книжки «Голод 1932 – 33 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів».

21 листопада працівники центральної міської бібліотеки провели вечір-реквієм «Скорботною пам’яттю горить свіча». На заході були присутні учні Олевського професійного ліцею разом з бібліотекарем закладу Людмилою Ковальчук. На фоні презентації ведучі розповіли про жахливі сторінки нашої історію, в тому числі про голодомор на Олевщині. Сьогодні ми повинні знати це і пам’ятати, передати своїм дітям, що це було у нашій Україні.

Зав.відділом обслуговування Л. Васильчук